Берлін
Берлін – столиця Німеччини – розташований при впадінні річки Шпрее в річку Хафель, на судноплавних каналах, що пов’язують Берлін з річками Ельба і Одер. Площа міста – близько 890 км2. Населення – 4,3 млн. чоловік в 1939 році, близько 2,8 млн. чоловік в 1945 році, 3,3 млн. чоловік в 1949 році і 3,5 млн. чоловік в 1995 році.
Як місто Берлін виник у 1-й половині ХШ століття. З 1486 був столицею Бранденбурга (потім Пруссії), з 1871 року – Німеччини. Берлін – найбільший промисловий, культурний і науковий центр Німеччини, один з головних центрів німецького революційного і робітничого руху (революції 1848-1849 років. Листопадової революції 1918 року тощо). На завершальному етапі Великої Вітчизняної війни в Європі радянські війська 2 травня 1945 року повністю оволоділи містом. Після розгрому фашистської Німеччини територія Берліна була розділена на зони окупації СРСР, США, Великобританії та Франції. Західні держави провели вибори до міського парламенту (1948 року). У східній частині 7 жовтня 1949 була проголошена Германська Демократична Республіка і Берлін оголошений столицею Німецької Демократичної Республіки. У 1940-1950-х роках Берлін був відновлений і забудований новими будівлями. У 1961 році за рекомендацією наради керівників країн учасниць Варшавського договору була споруджена «Берлінська стіна» (система загороджувальних споруд між Німецькою Демократичною Республікою і Західним Берліном загальною довжиною 162 км, в т. ч. 45 км у межах міста), фактично, для припинення масового відтоку населення Німецької Демократичної Республіки на Захід. У результаті політичних змін в Німецькій Демократичній Республіці (листопад-грудень 1989 року) в 1990 році стіна була демонтована, а місто набуло статусу самостійної адміністративної одиниці. Після приєднання Німецької Демократичної Республіки до Федеративної Республіки Німеччини 3 жовтня 1990 року статус федеральної столиці в об’єднаній Німеччині перейшов від Бонна до Берліна. Нині це єдине місто, в якому реконструюються центр і передмістя. Радикальні перетворення знову ведуть Берлін на авансцену світу.
Незважаючи на офіційний статус столиці Німеччини, урядові установи ще не повністю перемістилися в Берлін з колишньої столиці ФРН. Переїзд федерального уряду і парламенту з Бонна до Берліна почався в 1999 році і у значній мірі завершиться в 2000 році. Тоді – через десять років після возз’єднання Німеччини – Берлін на практиці стане столицею Федеративної Республіки. Колишня столиця Бонн стане «федеральним містом», центром сфери послуг і збереже за собою деякі важливі функції.
Дещо більше часу для переїзду з Бонна в Берлін буде потрібно дипломатам. За деякими винятками їм доводиться шукати земельні ділянки для посольств і резиденцій послів, а також квартири для персоналу, проектувати і будувати посольські будівлі. На все це потрібен час, і все це створює фінансові проблеми, перш за все, для порівняно невеликих і бідних країн. Однак навіть держдепартамент США у Вашингтоні пов’язаний вказівкою американського конгресу фінансувати нову будівлю посольства в Берліні за рахунок продажу земельних ділянок в Німеччині, що, до речі, виявилося справою більш складною, ніж раніше передбачалося.
Під час об’єднання Німеччини 3 жовтня 1990 року не було прийнято остаточне рішення щодо майбутнього місцеперебування парламенту та федерального уряду. І лише 20 червня 1991 року – після тривалих і бурхливих дебатів – німецький бундестаг прийняв рішення перевести парламент і «основну частину федерального уряду» в Берлін. Бонн, як зазначалося в рішенні, повинен залишатися адміністративним центром і одержати компенсацію за втрату функцій федеральної столиці. Перевага голосів на користь Берліна була невеликою: 337 проти 320.
Проблеми, що стоять перед Берліном, мають дещо інший характер, ніж ті, що стоять перед Бонном. Близькість до німецького минулого проступає тут більш явно і деколи діє гнітюче. Конфронтація з сьогоденням, з соціальними протиріччями та спадщиною НДР відчувається більш безпосередньо. А той факт, що Берлін так само близький до Сходу, як і до Заходу, кожен може відчути прямо на вулиці. Переїзд у Берлін змінить і координати в політиці. Це дає нові можливості як Німеччині, так і для Європи.
Ось уже кілька років Берлін є найбільшою будовою Європи. Будівля рейхстагу, споруджена в 1884-1894 роках, перебудовується під потреби бундестагу. Неподалік від нього зводиться відомство федерального канцлера. Тут же службова будівля відомства федерального президента, яка розташована поряд з резиденцією останнього – палацом Бельвю. Майже всі федеральні міністерства, переїжджають з Бонна в Берлін, розміщаються в дуже красивих і відреставрованих старовинних будівлях. Лише Міністерство внутрішніх справ переїде в орендовану нову будівлю. Навіть ті шість міністерств, які залишаються в Бонні, розміщують свої берлінські філії в старовинних будівлях. Будівля «Прусського дому», наприклад, обладнана під потреби бундесрату.
Однак будівництвом займається не тільки федерація. Немов гриби після дощу ростуть будинки різних компаній і фірм, будівлі магазинів, готелів, вокзалів, житлові будинки, театри і кінотеатри. Заново будується площа Парізер-плац біля Бранденбурзьких воріт. Буквально на пустирях виникають площі Потсдамер-плац і Лейпцігер-плац. Колишні прикордонні зони та «зони смерті» знову перетворюються на жваві житлові квартали. Як і антична Троя, місто росте шар за шаром. Пожвавлюється старий дипломатичний квартал, виникає квартал для преси, дорогі новобудови зводять банки та спілки промисловців.
Російське посольство знаходиться там, де воно було і в царські часи, а саме на старовинному бульварі Унтер-ден-Лінден, на земельній ділянці, придбаній у власність ще в 1837 році.
Сполучені Штати, Франція і Великобританія можуть скористатися земельними ділянками на Парізер-плац, де ще до війни перебували їхні посольства. Будівництво нових посольських будинків або вже почалося, або ось-ось розпочнеться.
Власними земельними ділянками або старими будинками, що мають потенціал для розширення, можуть скористатися і багато інших держав. Посольства Греції, Італії, Японії та Іспанії переїжджають в належні їм будівлі у дипломатичному кварталі Тіргартен. Тут же мають намір розмістити свої дипломатичні представництва Єгипет, Естонія, Індія, Мексика, Австрія, Португалія, Саудівська Аравія, Південна Африка, Туреччина і Об’єднані Арабські Емірати. Там же Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція споруджують спільний посольський ‘центр, зовнішня частина якого значною мірою вже готова.
Всього в традиційний дипломатичний квартал мають намір переїхати 25 посольств, а також деякі представництва федеральних земель і партійні фонди ХДС і СДПН. Ще 50 держав хочуть обладнати свої посольства в лежачому трохи далі дипломатичному кварталі колишньої НДР.
В даний час в Бонні розташовані дипломатичні представництва 151 держави. Тут акредитовано 3000 дипломатів. Разом з управлінським персоналом та членами сімей дипломатичний статус мають 17000 осіб. І хоча не всі ще держави прийняли рішення переїхати в Берлін, рано чи пізно їм доведеться це зробити. Це створює проблеми, перш за все для країн, що розвиваються, оскільки федеральне міністерство економічного співробітництва та розвитку залишається в Бонні, а інші федеральні установи та організації, що займаються політикою розвитку, також переїжджають з Берліна в Бонн.
Справа в тому, що переїзд уряду буде йти не в одному напрямку. Якщо бундестаг, бундесрат, федеральний канцлер і дев’ять міністерств відправляються в Берлін (6 міністерств залишаються в Бонні), то на береги Рейну з Берліна переїжджають близько 20 федеральних установ і організацій плюс три установи з Франкфурта-на-Майні. У свою чергу приблизно 20 інших федеральних установ розмістяться в нових федеральних землях.
У кожного міністерства в Берліні вже працює перша команда, чисельність якої постійно зростає, а відомство федерального президента, яке було побудоване перше, скоро переїде. Правда, до тих пір, коли в Берлін переїде останній федеральний службовець, пройде не менше трьох років. Справа в тому, що деякі нові будівлі німецького бундестагу будуть готові лише наприкінці 2000 року.
Головні галузі промисловості Берліна – машинобудування (електротехнічне, електронне, приладобудування, загальне і транспортне), хімія, фармакологія (виробництво медикаментів і продуктів, тонкого органічного синтезу), поліграфічна, текстильна, швейна, харчосмакова. Берлін – розвинутий центр міжнародного сполучення: в місті 3 міжнародні аеропорти (Шенефельд, Темпельхоф і Тегель). Є свій метрополітен.
У культурному відношенні Берлін користується неабиякою популярністю. В університетах Берліна навчаються тисячі німецьких та іноземних студентів. У місті знаходиться більше 80 музеїв, які знайомлять з розвитком цивілізації Європи та Далекого Сходу протягом шести тисячоліть. Серед численних музеїв – Музей німецької історії, краєзнавчий та інші. Тут зберігаються такі всесвітньо відомі шедеври, як бюст Нефертіті, чудовий Пергамський вівтар, зібрання картин Рембрандта. Найбільш відомі театри – Берлінський оперний театр, «Коміше опер» і «Берлінер ансамбль». Є кілька зоопарків. З точки зору архітектури інтерес представляють готичні церкви XIII-XIV ст., Барокові і класицистичні ансамблі XVII-XIX ст.
У Берліні, так само як в Гамбурзі, не встановлено час обов’язкового закриття розважальних закладів. Місто знамените концертами та спортивними заходами.
Кельнський собор
Іще одним, але вже «ароматичним» символом Кельна є... Правильно — одеколон, адже «о’де Колонь» означає «вода з Кельна»! У будинку під номером 4711 знаходиться магазин-музей зі справжнісіньким «одеколонним» фонтаном. Саме цей будинок є логотипом торгового знаку «Кельніше вассер» (Кельнська вода).
Мені довелося також бути свідком мільйонного паломництва — до Кельна з’їхались учасники ХХ Всесвітнього фестивалю католицької молоді. Склалося враження, ніби тут проходили літні Олімпійські Ігри! Навіть знамениті німецькі акуратність і організованість не могли дати ради гостям з усього світу у перші дні фестивалю! Міський транспорт був переповнений, а місцеві жителі буркотіли, нарікаючи на «молодечі забави». Та все ж молодь не забула, з якої причини зібралась у Кельні й, віддавши шану Папі Іоанну Павлу ІІ, із захопленням слухала Бенедикта ХVІ, що правив месу на поромі посеред Рейну.
Що ще потрібно сказати про німців? Їхню націю завжди вирізняли акуратність, педантичність, скрупульозність, ощадливість. Але настав період розчарувань. Це вже не та (або не зовсім та) Німеччина, яку ми колись уявляли могутньою, економічно стабільною, «впорядкованою» в усіх розуміннях цього слова державою. Мене подивувало у цей приїзд до Німеччини одне: у німців сьогодні немає впевненості у майбутньому. Що на них чекає завтра? Чи впораються з безробіттям (майже 20 відсотків!)? А де подівся славнозвісний німецький «орднунг» (порядок)? Німеччина зараз «переповнена» жителями з інших країн, націй, континентів, які не вважають її своїм домом, а отже — і не шанують, як належить. Сьогодні населення Німеччини — це переважно... турки. При першому приїзді сюди виникає враження, що ти в Туреччині, десь у Стамбулі, — мовні, етнографічні, гастрономічні, «зовнішні» ознаки цієї нації зустрічаються на кожному кроці! Далі — араби, негри, поляки, євреї, росіяни... Кого тільки не зустрінеш у сучасній Німеччині! Геополітична карта світу міняється докорінно, ознаки рас асимілюються, утворюючи «мішанку» — метисів, мулатів... Де ж та «арійська» раса, за чистоту якої так боролися у недалекому минулому?
